Юрий Гуралюк (guralyuk) wrote,
Юрий Гуралюк
guralyuk

131. Воспоминания Бульбы. Переговоры бульбы с немцами в ноябре 42г. Глава СД Волыни и Подолии Пац.

В ноябре 42г. Бульба выступил от имени своей УПА в переговоры еще и с немцами. Ноябрь - уже, вроде, Сабуров и Ковпак двигались на Полесье. Перенгшоворы УПА (Бульбы) с ГРУ (группой Медведева) еще идут. Украинский батаьлон из-под Лепеля уже как бы выведен и расформирован (если не брать версию Поддубного).

Значит, Бульба называет имена участников переговров с немцами . С украинской стороны - он сам. Ну тут понятно. Полевой командир. Никакого "провода" над нет. Но что особо важно имена с с немецкой стороны:
"1. Шеф СД Волині і Поділля — д-р Пиц
2. Начальник політичного відділу СД Волині і Поділля - Йоргенс
3. Парляментар-посередник пор. Л.Ковальчук
4. Запрошений німецькою владою в характері представника-посередника від українського громадянства - бувший начальник штабу "Поліської Січі" - полковник Смородський
5. Тайний протоколулянт, пор. Зубатий.

Переговори відбулися в с. Моквин Березенського р-ну"

То есть все дела с партизанами и УПА в это время на Волыни вел глава СД СД Волыни и Подолии Пац. Судя по описанию - весьма лично смелый человек. Сам явился на переговоры в лес. Хм. Обязательно должен фигурирвоать и по контактам ОУН. Особенно по странным перемещениям команды Шухевича между Лепелем и Волынбю в 42г.

Есть ли упоминания о встречах Паца и Шухевича? Пинск и Брест, видимо, тоже подчинялись Пацу в это время?

Тарас Бульба-Боровець

АРМІЯ БЕЗ ДЕРЖАВИ

ЧАСТИНА ТРЕТЯ
РЕВОЛЮЦІЙНО-ПАРТИЗАНСЬКА
БОРОТЬБА ПРОТИ ГІТЛЕРА (1942-1944)

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
ПЕРЕГОВОРИ: УПА — НІМЕЦЬКА ВЛАДА

Отримавши докладні звіти своєї агентури про бойові акції УПА та чим раз, то частіші авіадесанти свіжих совєтських партизанів в багатьох районах України та про їх посилені операції, Кох та всі його дорадники з труп'ячими знаками на шапках, серйозно задумалися над небезпекою, що нависла над їх феодальною волостю. Була явна загроза зриву економічного грабунку України та зриву системи постачання східнього фронту. Це був такий незаперечний факт, що сидіти, склавши руки, і пустити справи на самоплив, німці, звичайно, не могли. З цих причин всевладний і до безумства гордий представник Herrenvolk-у, Кох, дає наказ розпочати переговори з Untermensch-ами. Тим більше, що Головна Команда УПА зробила так, що про її переговори з представниками червоної Москви „довідалася" німецька агентура. Цей момент налякав німців гірше самого диявола.
У перших днях жовтня 1942 року до нашого штабу прийшло повідомлення про те, що німецька влада пропонує Головній Команді УПА розпочати українсько-німецькі переговори. Була дана відповідь, що пропозиція приймається і переговори можуть відбутися тільки там і тоді, де і коли визначить Головна Команда УПА. Німці ці умови прийняли. Ведення переговорів Кох доручив рівенському гебітскомісарові Беєрові та шефові служби безпеки Волині і Поділля есесівському підполковникові Пицу. Посередником в переговорах стала „повністю довірена" особа в прокуратурі д-ра Пица, колишній командир батальйону Поліської Січі УПА, поручник Лев Ковальчук.
Перші переговори відбулися 23 листопада 1942 року з д-ром Пицом. Потім відбулися другі переговори з д-ром Беєром. Подвійність розмов цілком не означає, що предмети переговорів були різні, бо обидва представники мали ті самі директиви та інструкції, що випливали з тієї самої генеральної лінії, а їх противна сторона так само трималася одної і тої ж самої лінії. Особливо з розмови з д-ром Беєром ми побачили, що не всі вищі німецькі урядовці в Україні повністю схвалюють політику їх уряду на Сході. Рівенський ґебітскомісар заявив нам зовсім виразно, що він особисто не визнає тої політики і вважає її за великий злочин, але він не має змоги не виконувати обов'язків, покладених на нього примусом. Далі він натякнув, що таких, як він — є більше і вони мають надію добитися великих змін. У чому мали б полягати ці зміни, він не сказав. Це могло бути або припущення д-ра Беєра, що під впливом подій Гітлер змінить політику, або натяк на державний переворот в Німеччині, про який німецька армія говорила одверто. Хоч д-р Беєр у своїй урядовій практиці був людиною досить порядною і маневрував поміж життям і смертю, все ж таки ми порахували ці його заяви, як тактичний маневр у нашу сторону. Він дуже наполягав на тому, щоб УПА за всяку ціну знайшла компроміс з німцями, бо інакше буде пролито ціле море української крови і що все це вийде на користь комунізмові, а не Україні.
Про переговори з д-ром Пицом, на щастя, збереглася копія оригінального нашого протоколу в архівах Президента А. Лівицького в Варшаві. Подаю його зміст в цілості, без жодних скорочень та змін. Цей документ найкраще віддзеркалює тодішнє становище і відносини в Україні. Мало того — він навіть показує, як німці намагалися використати для себе політичну диференціяцію серед самих українців, а також — як майстерно розпалювали вони українсько-польську ворожнечу і яке було ставлення Головної Команди УПА до всіх цих проблем.

Відпис

ВІДДІЛ ПРОПАГАНДИ
ПРИ ГОЛОВНІЙ КОМАНДІ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ

ПРОТОКОЛ

переговорів між отаманом Тарасом Бульбою та представниками Німецької Влади з дня 23 листопада 1942 року

Присутні:

3 української сторони — отаман Тарас Бульба

З німецької сторони:

1. Шеф СД Волині і Поділля — д-р Пиц
2. Начальник політичного відділу СД Волині і Поділля - Йоргенс
3. Парляментар-посередник пор. Л.Ковальчук
4. Запрошений німецькою владою в характері представника-посередника від українського громадянства - бувший начальник штабу "Поліської Січі" - полковник Смородський
5. Тайний протоколулянт, пор. Зубатий.

Переговори відбулися в с. Моквин Березенського р-ну в окупованім силою помешканні Степана Рудницького. Варта Отамана Бульби впровадила німецьку делегацію разом з її охороною через розставлені стійки, не відбираючи зброї.
Переговори розпочав д-р Пиц словами, що йому дуже приємно познайомитися з отаманом Бульбою та зазначив, що він вже віддавна бажає з ним скомунікуватися. Далі сказав, що це є неможливе, щоб поруч большевицьких, жидівських та польських банд, оперували також українські партизанські групи. Цей факт він уважає анормальним явищем; він знає біографію Отамана Бульби та його протибольшевицьку боротьбу. Підкреслює, що „Поліську Січ" розв'язало військо, а СД, яке перейняло службу безпеки, про „Поліську Січ" тоді нічого не знало, не нав'язало своєчасно потрібних з „Поліською Січчю" зв'язків і з цієї причини вийшов пізніше цілий ряд непорозумінь. Так само через непорозуміння із-за польської провокації наступили арешти деяких людей з „Поліської Січі". Про сам факт розшукування Отамана Бульби поліцією в цей час нічого не знає, бо такого наказу не видавав.
Сьогодні, на думку д-ра Пица, треба ці непорозуміння зліквідувати та порозумітися у справі спільної праці для загального добра. Війна проти большевизму не може толерувати жодної протинімецької акції в запіллі, і тому він хотів би положити всю справу Отаманові Бульбі на серце та взяти під увагу інтереси українського народу, бо, якщо не дійде до згоди, то попливе більше української, ніж німецької крови; якщо протинімецька партизанська акція пошириться на інші землі, то український народ від цього сильно потерпить; що буде з Україною — покищо невідомо. Це питання буде вирішене після закінчення війни, а як воно буде вирішене, це у великій мірі буде залежати від сьогоднішньої постави українського народу. Сказав, що йому відомо, скільки корисного зробив Отаман Бульба для свого народу та німців; відомо, що Отаман Бульба ніколи не видавав наказу проливати німецьку кров та що, власне, ці два моменти служать йому за підставу для сьогоднішніх переговорів. І, щоб уможливити Отаманові Бульбі вийти з прикрого положення, запропонував йому перейти до свого уряду в характері співробітника на посаді референта по боротьбі з партизанкою, а людей зі своїх відділів влити до вже існуючих „шуцманшафтів". Коли б співпраця з німецькою владою не відповідала Отаманові Бульбі, то він може розпустити своїх людей, а сам вийти з лісу, легалізуватися та розпочати своє спокійне приватне життя. При чому всім його людям гарантується абсолютна недоторканість.
У відповідь на це Отаман Бульба заявив, що він об'єктивно підходив до оцінки політичної ситуації в Україні та докладав зі своєї сторони всіх зусиль, щоб якнайбільше причинитися до зміцнення українсько-німецької співпраці для загального добра обох народів та цілої Европи. Тим часом, німецькі чинники своєю новою політичною лінією, яка являється не чим іншим, як політичною зрадою і зневагою українського народу, перекреслили всі ці найкращі інтенції. Німці рахувались з українцями, як з народом так довго, заки не окупували його території. Поведінка німців в Україні та застосовані ними методи, які є наслідком німецької генеральної політичної лінії супроти України, абсолютно підкосили довір'я українського народу до Німеччини, як головного фактора по перебудові світу. На думку Отамана Бульби, загострені німецько-українські відносини треба починати лікувати від кореня, так само, як кожну хворобу. Коренем і головною причиною сьогоднішнього зла є вже згадана німецька політична акція. Першим об'явом доброї волі з німецької сторони для оздоровлення німецько-українських відносин і відчиненням брами для дальших поважніших переговорів Отаман Бульба вважає амнестійний акт звільнення для всіх українських політичних в'язнів та репресованих. Щодо арештів та репресій супроти людей з „Поліської Січі", які д-р Пиц пояснює польською провокацією, Отаман Бульба запитав, чому німецькі власті навмисне викликають та підсилюють міжнаціональну ворожнечу серед населення України та послуговуються з засади всякими провокаціями, які витворюють неспокій та ще погіршують і так неустабілізовані відносини в краю?
На це питання д-р Пиц не дав своєї відповіді.
Щодо німецької генеральної політичної лінії у відношенні до України, д-р Пиц заявив, що вона сьогодні не може бути змінена, бо до цього Німеччину змушують важкі воєнні обставини. Політику ведеться по лінії найбільшого використання економічних ресурсів України для забезпечення воюючої Німеччини та цілої Европи. До цього вони мають повне право, бо для завоювання України пролилося дуже багато німецької крови, та що з огляду на війну сьогодні справи політичного характеру сходять на другий плян, а домінуюче становище займають справи економічні. Коли б сьогодні Україна отримала свою державну самостійність, то це могло б статися загрозою для виконання плянів німецької економічної політики. Щодо амнестії для всіх політичних в'язнів, то в сучасний мент така амнестія є неможлива з огляду на те, що німецька влада не має гарантії, що звільнені радикально-націоналістичні елементи не будуть вести дальшої ворожої діяльности супроти Німеччини. Звільнені можуть бути тільки люди з „Поліської Січі", котрих Отаман Бульба візьме на свою особисту поруку. За інших людей Отаман Бульба гарантувати не зможе, бо вони йому організаційно не підлягають. Спеціяльно, коли ходить про бандерівців, котрих Отаман Бульба домагається також охопити амнестією, включно з їх провідником, д-р Пиц підкреслив, що вони являються не тільки ворогами Німеччини, але й Отамана Бульби та його організації.
В свою чергу Отаман Бульба відповів, що момент завоювання, а не визволення України, являється для нього офіційною новиною; що до ворожости українських націоналістів він ворогів не має, бо він сам також є українським націоналістом. Кожного ув'язненого українця, без огляду на його партійно-політичну приналежність, він уважає своїм братом. Далі запитав, у чому, властиво, на думку німецьких чинників, полягає ворожість українських радикально-націоналістичних угруповань супроти Німеччини?
Д-р Пиц відповів, що німецька влада має явні докази протинімецької акції згаданих угруповань, яка проявляється у відповідній пропаганді. Ця пропаганда закликає населення саботувати всякі німецькі зарядження господарського та адміністративного характеру, як наприклад, невиконування контиґентів державних поставок, невисилання людей на роботу в Німеччину і т.п.
У відповідь на це Отаман Бульба заявив, що коли б була українська держава, то всі анормальні явища не існували б. Коли Німеччина вибрала супроти українського народу замість чесної державної співпраці — безоглядну економічну експлуатацію та жорстокий політично-культурний гніт, спихаючи його виключно до ролі предмету, а не підмету, тоді нам, як великому європейському культурному народові, що має за собою славні історичні традиції, нічого іншого не залишається, як тільки боротьба всіма можливими засобами. Теперішня німецька політична лінія довела до підпілля „Поліську Січ", бандерівців та мельниківців, і коли вона не буде змінена — доведе в короткому часі до нелегального становища цілий український народ. Український народ боровся, бореться і далі буде боротися за свою державу. Німці мусять цей момент зрозуміти. Так само для українців не є байдуже питання соборности всіх своїх земель. Тим часом, німці шматують українську землю на якісь дивовижні новотвори в вигляді всяких Дистриктів, Комісаріятів та Колоніяльних концесій для своїх союзників. Коли німці думають, що український народ всього цього не бачить та не розуміє в чому річ, то вони глибоко помиляються. Як дорогою для кожного народу є справа звільнення та соборности його земель, про це німці можуть переконатися на прикладах своєї власної історії. Всякі обіцянки зі сторони німців про організацію української держави після закінчення війни, — це не що інше, як наївна ставка на чиюсь глупоту.
Д-р Пиц ще раз заявив, що питання української державности сьогодні є неактуальне з двох причин:
— із згаданих вже вище воєнно-господарських мотивів,
— з браку української інтелігенції, яка могла б адмініструвати державу.
Останнє твердження д-ра Пица Отаман Бульба категорично заперечив. Число української інтелігенції в в Краю та на еміграції є аж надто вистачаюче для обсадження адміністративного апарату української держави. Тим часом, ті люди з вищою освітою гинуть з голоду по українських містах та на примусових роботах в німецьких шахтах, а неграмотні німецькі мужики роблять всякі безчинства та дурниці на становищах Landwirt-ів і комісарів в Україні. Абсолютна незнайомість місцевих обставин, брутальна поведінка з населенням, биття людей, насильства, грабунки та вічна пиятика — це загальні прикмети та тактика кожного німецького „достойника" в Україні. З дотеперішньої практики Отаман Бульба не бачить з німецької сторони найменшої тенденції виховування українських адміністративних кадрів. Навпаки — німці безоглядно винищують українську інтелігенцію шляхом виморювання голодом по містах та тисячними арештами та розстрілами в цілому Краю. Німецькі тюрми та концтабори є найжахливіші в цілому світі. Про необхідну продукцію інтелігенції нема мови. Всі середні та вищі школи поліквідовані. Українська національна преса знищена. Всі видавництва заборонені. Коли Німеччина має замір допустити до організації української держави, хоч би навіть по закінченні війни, то чому сьогодні в пресі забороняється взагалі про цей факт згадувати?
На ці слова Отамана Бульби д-р Пиц заявив, що української інтелігенції не винищується. Коли трапляються випадки винищування, то це торкається тільки явних ворогів Німеччини; що українська преса не нищиться, а навпаки — розвивається. Кожна округа має свою газету.
Отаман Бульба відповів, що винищування так званих ворогів Німеччини охоплює зовсім невинних людей і прибирає форму загального терору. Щодо преси, то Отаман Бульба підкреслив, що кожна теперішня окружна газета — це тільки орган для офіційних оголошень та знаряддя для понижування і заперечування всього того, що є українське. Він запитав д-ра Пица — чому, властиво, так воно є? Коли має бути по закінченні війни актуальною справа організації української держави, то чим пояснити факт, що сьогодні заборонено пресі друкувати матеріяли патріотичного змісту, історії України і т.п.
Д-р Пиц пояснив, що того роду пресовий матеріял та передчасна згадка про українську державу тоді, коли її ще нема, викликала б серед українського населення непотрібний неспокій.
Після цього забрав перше слово полковник Смородський і сказав, що для загального добра обидві сторони повинні якнайскоріше порозумітися та знайти можливу плятформу для перерваної співпраці. Він знає Отамана Бульбу, як українського патріота і чесну людину і глибоко вірить, що коли німецька влада піде українцям наруку, тоді Отаман Бульба змінить своє дотеперішнє становище.
Д-р Пиц ще раз заявив, що метою його приїзду є договоритися з Отаманом Бульбою на згаданій ним площині та що українці, співпрацюючи беззастережно з Німеччиною, можуть тільки виграти, а займаючи вороже становище — тільки програти. Свою пропозицію окреслив, як остаточну і зажадав від Отамана Бульби конкретної відповіді — чи його пропозицію приймає, чи ні. Він запропонував Отаманові Бульбі якнайскорше перенестися до Рівного, де він вже навіть зарядив приготувати окремий будинок для Штабу Отамана Бульби по боротьбі з большевицькою диверсією.
Отаман Бульба заявив, що він сам не має змоги дати остаточну відповідь на таке кардинальне питання. Він мусить засягнути ради так свого ширшого штабу, як і ще деяких українських політичних чинників. Він може дати відповідь за два тижні.
Д-р Пиц заявив про своє вдоволення з переговорів з рівночасним підкресленням, що він завтра видасть наказ, щоб німецькі пацифікаційні відділи протягом слідуючих двох тижнів, ніде не зводили боїв з відділами УПА. Це має бути для того, щоб не робити перешкод кур'єрам УПА в їх контактуванні з потрібними їм чинниками.

На цьому переговори закінчено.

(—) І. Зубатий — пор.

З оригіналом згідно:

Начальник Канцелярії
Штабу Української Повстанської Армії (—) Майор Кривоніс



Відпис

Тарас Бульба-Боровець Полісся, 6.ХІІ.1942.

До Пана Д-ра Пица
Шефа СД Волині і Поділля в Рівному

Високоповажаний Пане Докторе!
Згідно з нашою умовою від 23.ХІ.1942 р., я маю дати Вам конкретну відповідь до 7 ц.м. — чи погоджуюсь обняти в Вашому уряді реферат по боротьбі з партизанкою. На превеликий мій жаль, я не можу Вашої пропозиції прийняти. Ви від нас вимагаєте всього (включно до нашого життя), а взаміну за це — не даєте нічого.
Я виразно заявив, що справа нормалізації українсько-німецьких відносин вимагає повних засобів, а не жодних півзасобів. Тим повним засобом я вважаю питання української державности, а моментом відпруження та брамою для переговорів — звільнення шляхом загальної амнестії всіх українських політичних в'язнів. Тимчасом в розмові 23.ХІ. ц.р. Ви ці основні пункти зовсім відкинули, а нам запропонували дрібниці. Про українську державність німецька влада не хоче взагалі говорити, а замість амнестії для всіх наших в'язнів обіцюється звільнення тільки людей з „Поліської Січі" — і то на мою особисту поруку.
Таке ставлення справи є суперечне з тим, що мені говорив п. Йоргенс 1.ХІ.1942 р. Я тоді заявив, що поважні переговори можуть наступити тільки по амнестії та поліпшенні адміністративно-економічної політики в Україні. Пан Йоргенс мені сказав, що ці два пункти можуть бути позитивно розв'язані, а Ви їх зовсім відкидаєте.
Я до справи ставлюсь тверезо і чесно, як вояк. Бачу, що без зміни політичного курсу Німеччини до України — не може бути мови про оздоровлення українсько-німецьких відносин. А тим самим — моя співпраця з Вами є неможлива. Вона в результаті нічого позитивного поза компромітацією не принесе.
Моменти самооборони перед новими провокаціями та евентуальними репресіями, на які в воєнному часі не треба довго чекати, наказують мені бути обережним та задержатися далі в лісі, хоч як це для мене є прикро та невигідно. Вийти з лісу на приватне життя під постійною загрозою арештування я також, на жаль, не можу.
Наше нелегальне становище не означає, що ми знаходимось в стані чинної боротьби з Німеччиною. Це є тільки примусова самооборона. Ми вважаємо Німеччину тільки часовим окупантом, а не ворогом України. Коли Німеччина відкинула нас від уділу в цій війні, як підмет, ми постановили чекати її закінчення — пасивним глядачем. Цебто, вважаємо за зовсім природне Вам і не допомагати і не шкодити. Це наше ставлення не буде змінене, якщо німецька влада потрапить так само об'єктивно оцінити викликану своєю політикою анормальну ситуацію. Натомість, коли німецька влада ще гірше загострить свій антиукраїнський курс, тоді, очевидно, силою обставин наш невтралітет перетвориться в чинну антинімецьку боротьбу.
Мені дуже прикро, Пане Докторе, що я сьогодні, замість говорити з Вами особисто в Рівному, як це Ви мені пропонували, відповідаю тільки цим листом. Вірте мені, що, як чесна людина, інакше не можу поступити. З поважанням

(—) Тарас Бульба-Боровець

З оригіналом згідно:

Начальник Канцелярії
Штабу Української Повстанської Армії (—) Майор Кривоніс

Коли звести разом зміст всіх розмов з цих українсько-німецьких переговорів, то вони дають такий підсумок:

Німецькі пропозиції:

— занехати українсько-німецьку ворожнечу та припинити антинімецьку пропаганду українців, а звернути її вістря проти Росії і комунізму.
— вивести УПА з нелегального становища та переформувати її на піввійськову і півполіційну українську збройну силу в системі німецьких поліційних військ.
— допомагати всіма силами німцям повністю знищити всі сучасні та майбутні російсько-комуністичні та інші антинімецькі диверсійні сили в Україні і утримувати таким чином лад і порядок на глибоких тилах німецької армії.
— видати відозву до населення України, щоб воно не піддавалося впливам большевицької пропаганди, а навпаки — всіма силами підтримувало німецький фронт аж до повного знищення комунізму та російської армії,
— взаміну за таку приязну акцію німці зобов'язуються припинити всяку репресійну акцію проти населення України та піддати ревізії проблему економічних достав. Рівночасно вони зобов'язуються підтримувати концепцію організації української суверенної держави по закінченні війни. До моменту закінчення війни — це питання не актуальне.

Українські контрпропозиції:

— припинити всякі репресії проти цивільного населення України та негайно звільнити з німецьких в'язниць і кацетів усіх українських політичних в'язнів,
— визнати суверенну українську республіку зараз, з власною внутрішньою та зовнішньою політикою та армією,
— зняти з України цивільну німецьку адміністрацію, передаючи всі агенди українській адміністрації,
— припинити безоглядний економічний грабунок України, а брати під увагу життєві потреби населення України. Унормувати питання економічних достав України на потреби фронту міжнароднім договором, з товарообміном.
— УПА ніколи не стане будь-якою напіввійськовою, напівполіційною одиницею, а буде тільки суверенною підпільною армією України доти, доки цього вимагатимуть життєво-політичні та військово-стратегічні потреби України. УПА може влитися тільки в регулярну українську національну армію.

Принципові розходження в цих пропозиціях та контрпропозиціях були до того великі, що переговори не осягнули бажаного обома сторонами результату, і тому в останніх днях грудня 1942 року були перервані. Німці пішли своєю дорогою, а українці своєю. Щоб осягнути якісь результати переговорами з українцями, німцям треба було на 180 ступнів змінити свою політику на цілому Сході Европи, сягаючи засадничих проблем концепційного порядку, а не їхати до „лісу" з тим, чим були змушені диспонувати д-р Пиц і д-р Беєр. Їм самим було явно соромно.
Все ж таки з наслідків переговорів особливо був задоволений д-р Пиц. Він їхав до „бандитів" у ліс на явну смерть. Як нам звітував пор. Ковальчук, д-р Пиц перед виїздом в ліс написав свій заповіт і видав цілий ряд заряджень „смертного порядку". Яке ж було його здивування, коли, його сторожа впровадила без роззброювання в культурне приміщення, де за гарним столом сиділи культурні люди, які провели з ним ділову розмову і так само з честю, культурно, як парляментаря чужої держави, вивели з приміщення і випустили на волю живим і здоровим. Все відбулося точно так, як було гарантовано Головною Командою УПА перед переговорами.
Опинившись знову в безпечному місці, д-р Пиц заявив:
— Це не бандити, а справжня армія криштальних патріотів. Яка шкода, що вони не з нами! ЗМІСТ
Tags: Украинские коллаборанты
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 1 comment