Юрий Гуралюк (guralyuk) wrote,
Юрий Гуралюк
guralyuk

137. Воспоминания Бульбы. 1.01.43 Бульба по-прежнему в Ракитнянском районе.

1.01.43. Бульба со своим штабом стоит в Ракитнянском районе. С совесткими партизаанми у него перемирие. С немцами - не договорился. Поблизости от него находятся Сабуров с крупным соединением. На Князь-Озере у Линькова Ковпак со своим крупным соединением принимает на ледовом аэродроме самолетами припасы для рейда на Карпаты. Корж передивнулся под сам Пинск и быстро наращимвает численность соединения, превращая его в крупнейшее по численности соединение в Беларуси за всю войну. Бринский, посланный Линьковымпод Луцк, находится в районе Ковеля, оседая там. Медведев осел близ Ровно ведет в Ровно охоту за Кохом и прочими высокопоставленными офицерами оккупационной администрации. Украинский батальон, стоявший под Лепелем расформирован. Офицеры и солдаты прибиваются к новым "проектам" - СС "Галичина" и "УПА" Шухевича. "УПА" Шухевича провозглашена, но не действует, готовит силы для весенне-летней компании. К Линькову прибыл Бегма и напрвляется под Луцк, создать и возглавить местные крупные соединения. Клещев объединяет Писнких партизан. Сикорский - Брестских (?).

За 2 месяца Бульба потерял все. Видимо, местечковый авантюризм и своего рода жадность. Если бы принял предложения Лукина (Медведва) в сентябре-ноябре 42г. уже возглавлял бы и Сабурова и Ковпака и Бегму. Только Бринский с Линьковым и Медведев остались бы как обычно сами по себе. И Корж, Клещев, Сикорский остались бы под Белорусским ШПД. Численность украинских партизан под Бульбой уже была бы гораздо выше, были бы взяты, вероятно, Сарны и создана очень крупная партизанская зона. За эту зону Бульбе было бы прощено все. Украинская национальная идеология в ее совестких, конечно, формах была бы более акцентированно украинской. Возможно, было бы достигнуто соглашщение СССР с УНР о союзе. ОУН со своей "УПА" не представляла бы для Бульбы заметной угрозы.


Тарас Бульба-Боровець

АРМІЯ БЕЗ ДЕРЖАВИ

ЧАСТИНА ТРЕТЯ
РЕВОЛЮЦІЙНО-ПАРТИЗАНСЬКА
БОРОТЬБА ПРОТИ ГІТЛЕРА (1942-1944)
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ
ПАРТИЗАНСЬКЕ РІЗДВО ХРИСТОВЕ

1942 рік вже за нами. Наша армія без держави входить смілою ходою в Новий 1943 рік. Що він нам принесе —це знає один Господь Бог. Така вже традиція в глибоковіруючого християнського українського народу, що він всяке діло розпочинає молитвою та доручає Його волі, отій ніким незбагненій Силі, яка згідно з нашою вірою, керує долею всесвіту. Дотримуючись цієї традиції, УПА також розпочинає 1943 рік молитвою.
Місяць січень в Україні — це часокрес особливих святкувань. У січні (через старий стиль) ми святкуємо Різдво Христове, Новий Рік та Водохрещі — з церковних свят. І в січні ж ми святкуємо наше найбільше національне свято — свято проголошення відновленої Суверенної Української Держави (22.1.1918 р.). Щоб не гаяти часу на святкування в наших тяжких партизанських умовах всіх цих свят окремо, Головна Команда УПА винесла рішення відсвяткувати всі свята разом в один день — на Різдво.
З наказу Начальника Штабу, отамана Зубатого-Щербатюка, справою приготувань до свята зайнявся хорунжий Виливайко. Місце для святкування було вибране у великому лісовому масиві в Рокитнянському районі. Там були побудовані в нас зимові землянки для рейдуючих відділів, в яких „залягло" кілька сотень вояків з різних районів, щоб нести охоронну службу та взяти участь у святі. Німців у цих околицях зовсім не було.
Випав великий сніг. Взяли свою повну силу морози. Зима промовила своє законне слово, вкриваючи всю землю з її ріками та озерами і поліськими багнами білим „пуховим" покривалом. На широкому подвір'ї лісничівки вивезено сніг та збудовано чудовий польовий „Престіл". Подвір'я уквітчали зеленими ялинками. З обох боків запалили кілька великих ватр з сухої грабини. І мороз, і тепло...
Шість бойових сотень партизанів стають „підковою" до престолу, а поза ними стільки ж цивільного населення, головним чином, молоді з населених пунктів. Це завтрішні наші вояки. Вони з заздрістю дивляться на своїх старших братів у „підкові", куди їм ще не можна ступати. Вони цілим своїм юнацьким єством також там. Точно о 9 годині наш партизанський душпастир о. Дем'ян розпочинає урочисте польове Богослуження. Співає побільшений хор. Голосним відлунням несеться гаряча молитва кращих з кращих українського народу до нашого Творця.
Струнко! Почесть дай!
„Підкова" виблискує хвилею живої криці: „На плече! З плеча — почесть дай!" Просто в небо. Туди, де перебуває Той, чиї великі роковини Народження та криця святкує тепер. Вона ось тут самим присягає діяти на захист тих ідеалів свободи і рівноправности „всіх родів та язиків", що їх приніс людству новонароджений Син самого Бога...
Незабутній наш душпастир о. Дем'ян, бувший сотник Армії УНР, з більшим залізним хрестом на грудях, замість священичого хреста, починає своїм потужним баритоном християнсько-вояцьку проповідь, яку чує не тільки „підкова" та зібрана маса цивільних, але кожне живе єство і всі столітні велетні-дерева рідного лісу цієї околиці. Чує це й Той, що на його честь приготоване це свято.
— Любі мої діти! Поздоровляю вас усіх з найбільшим святом християнського світу — Різдвом Христовим і Новим Роком! А вас, лицарі лісового царства, поздоровляю також з нашим найбільшим національним святом — святом відродження нашої Суверенної Держави, яке сталося в січні 1918 року. Моє щастя не має границь, що мені, старому воякові, доля судила ще раз сьогодні святкувати ці наші найбільші національні торжества ось тут, в наших захисних непрохідних лісах, разом з вами, по козацькому звичаю.
— Мене безмежно радує той факт, що помимо того, що всіх нас кругом оточує царство антихриста, де заперечується навіть саме існування Бога, ви, дорогі мої побратими, розпочинаєте свій Новий Рік молитвою. Це ще один доказ, що вояцтво України далі залишилося вірним традиціям своїх славних предків-лицарів, як Христолюбиве воїнство, що базується на твердих моральних основах. А для цілого світу це буде доказом, що вся наша славна нація, не зважаючи на сильну розкладницьку большевицько-атеїстичну пропаганду та терор, боролася, бореться і вічно буде боротися за ті ідеали, що їх дав людству його Спаситель.
— Ви бачите в мене два хрести: цей великий, що в руках, мені дав наш Спаситель Ісус Христос, а цей менший, що я його ношу замість наперсного духовного хреста, дав мені начальний мій провідник, Симон Петлюра. Обидва ці хрести для мене однаково святі і дорогі. Але цей менший, якого я отримав за бойові заслуги раніше, має свою окрему історію. Тому він для мене, як смертної людини, є найбільшою святістю та найціннішим скарбом. Христос дав мені при висвячені в духовний стан свого хреста, щоб я за нього Йому відслужив у майбутньому, а Петлюра дав мені оцей наперсний хрест за ті заслуги, що я їх вже виконав перед нашою Батьківщиною. Це велика різниця.
— Цей скромний залізний хрест — це символ нерозривної єдности українського народу з його законною державною владою. Він служить мені та служитиме моїм дітям доказом, що поміж мною й Батьківщиною була повна гармонія дії. Я виконав усі свої обов'язки, а Батьківщина мене не забула, а нагородила своєю найвищою честю. Це основа основ державної традиції. Так само буде й з вами. По-моєму, ви всі вже маєте таке саме право на цей залізний хрест. Ваш отаман напевно вам його дасть, отримавши від нашого Уряду. Ви маєте за собою невмирущу бойову славу Поліської Січі та сучасних рейдів нашої славної УПА. Ви продовжуєте те святе діло, яке ми провадили в наших Зимових Походах під командою великого командарма Омеляновича-Павленка та отамана Тютюнника.
— Наша славна підземна армія — це не диверсія для самої диверсії, а збройна сила цілої української нації, яка діє в ім'я високих державницьких ідеалів, має свою лицарську традицію та підпорядкована наказам нашого законного Державного Центру. У цих, власне, фактах криється її непереможність, бо вона має високу ідею, юридично-моральні основи та діє за добре продуманими плянами та має героїчно-відважне та авторитетне командування. Україна стоїть в тяжкій борні проти таких двох тоталітарних світових потуг, як Росія Сталіна та Німеччина Гітлера, тільки тому, що вона глибоко вірить в свою перемогу. Не розчаровуйтесь, коли ви тієї перемоги не бачите ще сьогодні. Вона прийде завтра напевно. На все приходить свій історичний час.
— Кров мучеників і героїв, що полягли за волю рідної землі, як сказав Симон Петлюра, не засихає. Навпаки, вона залишається вічно ятріючою раною, що будить цілу націю до дальшої боротьби, до помсти за всі народні кривди, до перемоги покривджених, до побудови нового справедливого ладу. Але цього нового справедливого ладу нам ніхто не дасть, тому ми повинні всіма силами боротися за нього самі. Щоб завести справедливий лад, нам треба визволити свою землю з-під чужого ярма, збудувати свою вільну державу, впорядкувати її нутро, забезпечити її кордони, або іншими словами — з нації-раба стати нацією-сувереном. Всі ці ідеали є у сфері наших можливостей, якщо ми будемо відважно і чесно за них боротися. Їх подарував для всіх народів наш Всевишній Господь, але людська імперіяльна жадоба топче ногами Божі закони. З таких причин навіть найкривавіша боротьба за ідеали свободи — це діло, яке благословить Господь Бог. Хай же Милосердний Господь Бог благословить зброю нашої підземної армії та пошле їй повну перемогу над усіма ворогами нашої многостраждальної Батьківщини. Амінь.
Отець Дем'ян обертається лицем до престолу. Стає на коліна. Падає команда: „На коліно!". „Підкова" стає на коліно, спираючись на зброю. За прикладом „підкови" усі присутні стають на коліна. Понадтисячоголосий живий орган богомольців, наче єдиними устами, посилає в небеса останні слова молитви:
Боже Великий Єдиний нашу Вкраїну храни...
Після Богослуження, замість престолу появилася велика трибуна, прикрашена зеленню ялин. Появилися провізоричні столи та довгі лави з дощок. Розпочався спільний братський обід. З трибуни виголошено багато патріотичних промов старшинами, вояками та цивільними діячами українського національного підпілля. Всі промовці пов'язували свої виступи з вікопомними подіями 1918 року. Вказували на велике значення акту 22.1.1918 р. для українського народу. Підкреслювали особливу ролю національної армії у визвольних змаганнях України. Закликали все вояцтво та цивільне населення до ще більшої організованости, до зміцнення нашої моральної та фізичної дисципліни, до досмертної вірности нашим ідеалам та державному і військовому проводові. Свято закінчилося могутнім: „Ще не вмерла Україна".
Військо і народ роз'їхалися на свої місця. Лише великі ватри залишилися свідками великого свята боголюбивого вояцтва в січневу ніч 1943 року. Це було свято двох хрестів — хреста віри і хреста зброї.
Tags: Украинские коллаборанты
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments